1. От і знову щебече весна коло нашої хати.
До травневого столу зійшлись посивілі солдати.
А при тихім вікні стала пам"ять війни,
Вічна пам"ять війни.
Обнялися побратськи, неначе побачились вперше,
пожурилися тихо, що стало з літами їхменше.
Посміхну лись весні, що зростають сини.
Виростають сини, як надія і пам"ять.
ПВ: Спасибі, солдати, за подвиг століть,
якому нема і не буде ціни,
за право і щастя любити і жить,
і сіяти жито на мирні лани.
Ароки летять, як сніг сивини,
і юність не вернеш з війни,
а - Ваша зоря безсмертно зорить,
як в битвах врятований світ.
2. Я вклоняюся вам по-синівськи доземно, солдати,
я молюся на ваші святі перемоги і втрати.
Тільки ж ви не спішіть у останній похід,
тільки ж вічно живіть.
Ми вам рясту м"якого постелим від хати до хати,
надаруєм онуків, немов ластів"яток, до свята.
Тільки в бронзу й граніт не спішіть, не спішіть,
ми живим вам даруєм нев"янучу пам"ять.