Сценарій, присвячений       річниці від дня Народження Т.Г. Шевченка:

ТАРАСОВА ДОЛЯ

ВЕД1:Над минулим звівсь ти , над віками –

І не владний над тобою час.

У майбутнє йдеш ти разом з нами,

Світоч правди, рідний наш Тарас.

ВЕД2:Провіснику волі, великий титане,

Справдилися думи пророчі твої.

Приймай же данину любові і шани

Од вольних народів нової сім’ї.

ВЕД3:Шевченко був живою піснею, живою журбою і плачем, він босоніж пройшов по колючих тернах, увесь гніт епохи впав на його голову і в ньому виявився.

ВЕД1:Та все життя він підносився духом. Будив, зміцнював у кожному – то піснею, то словом, то самим буттям – безмежну любов. Душа його знайшла собі одне співзвуччя ,одну подібність – народ.

ВЕД2:Він був сином кріпака і став велетнем у царстві людської культури.

ВЕД3:Справля Україна великеє свято –

В цей день народився творець «Кобзаря».

Убралась Вітчизна у пишнії шати,

Лунають усюди слова пісняра.

ВЕД1:Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.

Хай квітка пломенить червоно

В сім’ї великій вольній, новій.

ВЕД2:Нехай вкраїнським дітям завжди

Сія Шевченкова зоря,

Схилімо голови в пошані

Перед портретом Кобзаря

ВЕД3:Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Доля: Здрастуй, Тарасику. Ти впізнав мене, маленький? Так, я твоя доля. Сьогодні я прийшла до тебе з веселкою, а ти , як завжди, сховався у бур’янах і малюєш, малюєш…  У тебе День народження. Я хочу обдарувати тебе сонцем та квітами . Я нині ласкава та добра, як рідна матуся. Бог наділив тебе неймовірним талантом , а я дам тобі дорогу у світ. Зараз вона легка і гладенька, якраз для твоїх маленьких ніжок, а потім… Спи, Тарасику, хоч у снах ти будеш щасливий. Нас з тобою чекає подорож в майбутнє, в 21 століття.

Пісня: «На калині мене мати колихала»

"Дивний сон"

(За столом с идить дівчинка. На столі підручник "Біологія" і "Кобзар")

ДІВЧИНКА: Зоологічна номенклатура — це система назв таксонів… видам даються подвійні назви….традиція йде від Карла Ліннея, (позіхає, кладе голову на руки й засинає. Тихо звучить мелодія " я сама, як та квіточка..."

УКРАЇНА. (йде з глибини сцени, й будить) Дитиночко моя, доброго тобі дня!

ДІВЧИНКА. Доброго дня ( позіхає)…А ти хто?

УКРАЇНА. Я? Україна!

ДІВЧИНКА. — Яка ж ти гарна, як сад квітучий (Оглядає)… А я — україночка… То виходити ти моя мати?

УКРАЇНА. Так, донечко, так! А що ото ти зараз робиш?

ДІВЧИНКА. Уроки товчу.

УКРАЇНА. І що саме?

ДІВЧИНКА. Та ось (показує пальчиком у підручнику).

УКРАЇНА (читає через плече  дівчини) Зоологічна номенклатура — це система назв таксонів… видам даються подвійні назви…. Донечко, ти в якому класі навчаєшся?

ДІВЧИНКА. У сьомому.

УКРАЇНА. Ану, покажи книгу, ( бере підручник в руки, перегортає сторінки й читає.) «Зовнішній шар цитоплазми пружніший за внутрішній та покритий клітинною мембраною». (Гортає книгу.) «Як і всі еукаріоти, тварини мають ядро, що зберігає спадкову інформацію, і мітохондрії… (Гортає далі.) У цитоплазмі містяться рибосоми, ізосоми, а також структури, що забезпечують транспортування і розподіл речовин… То в я кому ти класі навчаєшся?

ДІВЧИНКА. Та ж у сьомому… Не дивуйся, Неню, нині в школі перший клас, замість інституту, і задачі з іксами над якими кандидат наук плаче! А кажуть ще не таке буде!

УКРАЇНА. А твоя голівонька все те витримує?

ДІВЧИНКА. В інших витримали, то й моя витримає.

УКРАЇНА. А що ти робиш після уроків?

ДІВЧИНКА: Дивлюся телевізора, читаю есемески, (показує на мобільний, що висить на шиї)

УКРАЇНА. Що читаєш?

ДІВЧИНКА. Есемески, ну, віртуальні листи… А ще пробую писати вірші…

УКРАЇНА А яких ти поетів знаєш, чиї найбільше вірші любиш?

ДІВЧИНКА — Багатьох знаю, але найбільше люблю. вірші Шевченка.

УКРАЇНА За що ти їх любиш?

ДІВЧИНКА Бо вони невмирущі, вічні.

УКРАЇНА. А ти не хотіла б зустрітися з малим Тарасом?

ДІВЧИНКА. Це неможливо!

УКРАЇНА. У сні, донечко, все можливе. Тарасику, зайди до нас.

Заходить Тарас

ТАРАС. Добридень, Нене. А це хто?

УКРАЇНА Твоя ровесниця, учениця з 22 сторіччя!

ТАРАС. А що це за хата?

УКРАЇНА. Це клас. Тут навчаються мої теперішні діти.

ТАРАС. Я щось не бачу ані різок, ані лавки для биття.

Україна: Тепер, Тарасе, дітей у школі не б'ють.

ТАРАС. А жаль! Якби били, то були б з них люди! А так неуки несусвітні.

УКРАЇНА. Есемесники… Хоча ось ця дівчина, мабуть, добре вчиться, бо знає про еукаріоти, мітохондрії, цитоплазму і рибосоми…

ТАРАС Певне її таки лупцюють!

УКРАЇНА …А ще знає багато віршів з "Кобзаря"…

ТАРАС. А що таке "Кобзар"?

УКРАЇНА Твої вірші.

ТАСАС. Я писатиму вірші?

УКРАЇНА. А так. Тебе, як здібного художника, викуплять з неволі, а ти, замість малювання, почнеш писати вірші, й у 1840 році видаси свого "Кобзаря".

ДІВЧИНКА. Тебе Тарасику, знатиме, й любитиме весь світ. Твої вірші нині вчать усі українські діти.

ТАРАС То є правда?

ДІВЧИНА. Істинна правда!

ТАРАС: (На зал.) А оті, твої друзі, теж учать? Ану ти, чи ти знаєш мої вірші? Ні? Їм треба різок, різок! а не отих брязкалець до вуха…

Вбігає розлючений дяк із різкою. Тарас ховається за Україну.

ДЯК. То де він є?

ДІВЧИНКА Навіщо він вам?

ДЯК Псалтир нехай іде читати!

ДІВЧИНКА. То не його справа, а ваша!

ДЯК А ти що за заступниця така? Ти чому не на панщині?

ДІВЧИНКА. Я школярка!

ДЯК Паненя ти, випещене, а не школярка, личко біленьке, ручки біленькі… Ото школяр! А ти — тьху! Ходімо, Тарасе!

ДІВЧИНКА. Тільки, будь ласка, не бийте його,

ДЯК А то чому, скажи будь ласкава?

ДІВЧИНКА Бо він у майбутньому стане знаменитим поетом, художником.

ДЯК. Хто Тарас? Стане знаменитим?! Та у нього нема дару не те що до малювання, а й до шевцювання, з нього навіть бондаря не вийде.

ДІВЧИНКА. Звідки ви знаєте?

ДЯК. Так показують лінії на його долоні лівої руки…

ДІВЧИНКА Погано ви розуміється на тих лініях… Ось погляньте! (дає "Кобзар")

ДЯК А що це?

ДІВЧИНКА Ви грамотні. Читайте.

ДЯК "Кобзар… Тарас Шевченко…". Що це?

ДІВЧИНКА Його поезії…

ДЯК (гортає книжку) То ото він… він оте все надряпав?

ДІВЧИНКА. Не бийте! Ми його вірші учимо

ДЯК То й учи! А я вчитиму його…

Ловить Тараса за вухо і виводить..

ДІВЧИНКА. Нене, Ненечко, заступися за Тараса!

УКРАЇНА. На жаль, донечко, це все в минулому і я нічого не можу змінити. Бувай щаслива. До зустрічі. (Виходить. Дівчинка йде слідом і знову сідає за столик)

Переміна світла

ДІВЧИНКА. Господи й насниться ж таке! Ой, справді нелегко жилося колись дітям, скільки натерпівся Тарас (зітхає) і, що там моя біологія проти життя Тараса…(бере книжку, встає йде читаючи до бокових куліс, звідси всі разом і на кін і вклоняються. ) Зоологічна номенклатура — це система назв таксонів… видам даються подвійні назви…. Як і всі еукаріоти, тварини мають ядро, що зберігає спадкову інформацію, і мітохондрії… «енергетичні станції» клітини…

Пісня: «Славний батьку наш, Тарасе»

ВЕД1:Хвалу хай віддасть в пісні щиро та чесно

З нас кожен, хто правди не зрадивши, жив.

Згадає про Батька, що в пісні чудесній

Своїй Україні так вірно служив.

ВЕД2:Гомоніла твоя кобза

Гучною струною ,

В кожнім серці одбивалась

Чистою луною.

ВЕД3:Твоя кобза ще не вмерла,

На ній струни всі дзвенять.

І про твою вічну славу

Всі народи гомонять.

Пісня «Земля Шевченкова, земля Франкова»

Доля:Я знову прийшла до тебе, Тарасе. Прийшла із весною, прийшла із любов’ю. Поглянь, й сама, як твоя омріяна любов, молода княжна. Ти не чекав мене сьогодні, правда? Але кохання завжди приходить несподівано. Твоя душа готова його прийняти. Вона визріла для кохання, як колос під сонцем. Прийми його в своє серце. Воно терпке і солодке, воно яскраве і коротке. Воно нещасливе, Тарасе. Але така вже я є, твоя доля – легковажна і примхлива.

Пісня: «Якби мені черевики»

Пісня «Живеш, Тарасе, поміж нами»

Щаслива мати.

На авансцену поважно й гордо, зі сповитою дитинкою на руках, виходить щаслива мати.

Кобзар (показуючи на неї рукою, тихо каже}:

У нашім раї на землі,

Нічого красшого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває иноді: дивлюся,

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла.

Тепер їй любо, любо жити!

Вона серед ночи встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись...

Щаслива мати: »Се моє, моє!..

Кобзар. І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордійше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро.

Щаслива мати. А подивіться,

Моє найкрасше над всіми!

Кобзар. І ненароком инший гляне:

Весела, рада, Боже мій!

Несе до дому свойого Йвана,

,І їй здається — все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!..

Нещасна мати — Катерина.

Кобзар (каже при появі її);

А ти Великомученице?

Села минаєш, плачучи в ночи,

і полем, степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш,

Бо й пташка иноді пізнає

І защебече: »0н байстря

Несе покритка на базар!"

Безталанная! де ділась

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Нещасна мати (сумно).

Пропала, немає!..

Все забрала дитиночка,

І вигнала з хати.

Кобзар. І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази;

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли то воно буде

Гратись і промовить

Слово «мамо», великеє,

Найкрасшеє слово?!

Ти зрадієш і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива..

Та не довго: бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине

Калікою на розпутті,

Щоб собак дразнила,,

Та ще й вилає — за те, бач,

Що на світ родила

І за те, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого,

Поки не загинеш

Межи псами, на морозі

Де-небудь під тином!..

Нещасна мати плаче і витирає рукавом очи.

Кобзар (продовжує}:

Бач, нащо здалися карі оченята:

Щоб під чужим тином сльози виливать!..

А за віщо, Боже милий,

За що світом нудить?

Що зробила вона людям,

Чого хотять люде?

Щоб плакала?.. Серце моє!

Не плач, Катерино!

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину!

А щоб личко не марніло

З чорними бровами,

До схід сонця, в темнім лісі

Умийся сльозами!

Умиєшся, не побачать,

То й не засміються;

А серденько одпочине,

Поки сльози ллються.

Пісня «Не тополю високую…»

Нещасна мати (звертається з середини аван-сцени до Кобзаря з отсими словами):

»Любий батечку! Ти один, як ніхто на світі, зрозумів душу й муки нещасної Катерини, матери покинутої всіми дитини, вигнаної з дому батьком, матірю і тим, кого до забуття кохала!.. Ти один на всьому світі не відцурався мене, а знайшов ласкаве слово втіхи, зрозумів мене й простив… Прийми ж низький поклон від мене й щиру подяку "нещасної матери!

Пісня Уклін, Тобі Тарасе

Оля

Буває люд стогне, бо гніт його тисне.

Співець появився – і пісня дзвенить.

Співець умирає. А пісня… А пісня!

Лиш камінь не зможе цього зрозуміть.

Надя:

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду.

Нема куди прихилитись,

Хоч з гори та в воду.

В того доля ходить полем –

Колоски збирає,

А твоя десь ледащиця

За морем блукає.

Доля: Ні, я не ледащиця, Тарасе. Просила в богів для тебе кращу стежину. Не судилось… От і веду тебе , Тарасе, важкою дорогою, а сама плачу. Тебе ще чекатиме  твоя Голгота, твій каземат, царевий присуд: не писати і не малювати

Оренбург, Кос-Арал…

І в снігах, і в пустині…

Ти вже каєшся, сину?

Ні, ти не каєшся, я бачу. Ти тужиш за Україною. Я подарую тобі ще одну зустріч із нею.

Юля:Не він один її любив.

Віддавна Україну

Поети славили в піснях,

Немов красу – дівчину.

Марія:Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону їй служив

Без зради, без омани.

Оля:

Вітер в гаї нагинає лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить , а де спинить,

І сама не знає

Пісня: «Кобзар»

Надя

Я – українка. Над Дніпром

Стоїть в саду вишнева хата,

Кущі калини під вікном,

Криниця, журавель з цебром

І скибка місяця щербата.

Юля

Я – українка. З юних літ

Мене пісень навчала мати,

Які чарують цілий світ,

Передаються з роду в рід

І вчать, як землю цю кохати.

Пісня«Тихо над річкою» (М.Ф.)

Сценка: Україна і Кобзар

Кобзар. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За-що тебе сплюндровано,

За-що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Україна (відповідає Кобзареви зі свойого місця сумно)

Молилась я, турбувалась,

День і ніч не спала,

Моїх діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти, —

Панувала і я колись

На широкім світі;

Панувала! О, Богдане,

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що колишучи, співала

Про свою недолю,

Що співаючи ридала,

Виглядала волю!

Кобзар.Схаменіться!..

Подивіться на рай тихий,

На свою Вкраїну;

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну!

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі…

В своїй хаті — своя й правда,

І сила, і воля!

Нема на світі (красше) України!

Немає другого Дніпра!..

Україна. У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори клала,

Степом укривалась!

Кровю вона умивалась,

А слала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!..

Кобзар. Була колись Гетьманщина,

Та вже не вернеться;

Було колись панували,

Та більше не будем...

Тії слави козацької

Повік не забудем!

Україно, Україно!

Ненько моя, ненько!

Як згадаю тебе, краю,

Завяне серденько!

Де поділось козачество,

Червоні жупани?

Де поділась доля, воля,

Бунчуки, гетьмани?

Де поділось? Ізгоріло!

А чи затопило

Синє море твої гори,

Високі могили?

Мовчать гори, грає море,

Могили сумують,

А над дітьми козацькими

Поганці панують!

(Але) Встане Україна

І розвіє Тьму неволі

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти.

Пісня «Нащо мені чорні брови»

Доля

Я переслідувала тебе, скільки могла, та тільки не змогла перетворити золота душі в іржу. Я не шкодувала тобі страждань. Проте найкращий і найцінніший скарб я дала тобі тільки після смерті – невмирущу славу і квітучу радість, яку в мільйонах людських сердець   пробуджуватимуть твої твори. Я прощаюсь із тобою. За життя я була не дуже щедрою, не зовсім доброю і легкою. Проте, хіба б ти вибрав собі іншу? Прощай , Тарасе. Прости…

Україна звертається до Кобзаря зі словами:

»Великий Сину Великого Українського Народу! Слава невимовна Тобі за все, що зробив Ти і для Неньки своєї України, що видала Тебе собі на потіху, і для Великого Українського Народу, з якого плоти й крови Ти вийшов. Бажаючи добра їм і за них Ти мучився і духом і тілом ціле життя своє, не жалуючи самого себе.

Отже правдивого огненного слова Твого, написаного кровю серця і мозком, не забудуть ніколи Твої земляки і нащадки—Українці, для котрих Ти став апостолом правди і учителем вільного й розумного Народнього життя... Заслужена честь і слава Тобі, Великий Кобзарю, від усієї нашої Землі Української і від її страдальця — народу.

Живи ж вічно, ґенію наш— Тарасе Шевченку, в серцях усіх свідомих синів нашої України на віки і віки!

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люде;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!..»

Марія:

Він давно уже спить

На чернечій високій горі.

Крізь часи проростаючи,

Нам «Кобзаря» читає.

Він не з бронзи,

Він в плоті,

Він – вічний шматочок землі.

Надя:

Спи спокійно, поете! Україна твоя

Вже розправила крила орлині.

Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях

На засланні в чужій самотині.

«Заповіт»