Чи наснилось, чи справді було-
Карі очі і коси шовкові?
Чи минуле моє забрело
В перехрестя моєі любові?
Щось війнуло весною мені,
Наче струни у серці торкнуло.
Не кажи мені, любиш чи ні, -
Не повернеш того, що минуло.

Не повернеш минулі літа...
I стискається серце від болю,
Що холонуть гарячі вуста,
Що тебе не зустріну ніколи.
Ти приходиш лише уві сні.
I, здається, - довіку так буде.
Як же сумно… Як сумно мені,
Що дорога до тебе – в нікуди.

Мені сумно, що сон цей мине.
В твої очі я – не надивлюся.
Так боюсь, що не любиш мене…
А як любиш, - ще більше боюся.
I, тамуючи праведний гріх,
Зарікаюся: «Годі… Не треба …».
Та на тім перехресті доріг
Знову й знову чекаю на тебе.

Моя доля – примхливе дитя,
То всміхнеться, то, раптом, - заплаче.
Та немає назад вороття,
I в майбутнє – дороги не бачу.
Пролітають літа, день за днем,
На одну, лиш на тебе молюся.
Так боюсь, що не любиш мене…
А як любиш, - ще більше боюся…