Він ціле життя посміхався широко до всіх на круги.
Позичав їм останні гроші, а сам не просив в займи.
А вони садили "дерева зла" на бідній його голові.
І з часом горбилася спина під вагою дрімучих садів.

Ти у цьому світі - випадковий чувак,
Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!
Заржавілим людям не поможеш ніяк,
Зрозумій, добряк: пізно, вже - ніяк!

В його домі не було дверей, i заходили всі, хто хотів.
Пригощав він усім чим мав, відмовляти він не вмів.
А вони підливали "дерева зла" з корінням в його голові.
І ще більше горбилася спина, шукаючи відповіді.

Ти у цьому світі - випадковий чувак,
Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!
Заржавілим людям не поможеш ніяк,
Зрозумій, добряк: пізно, вже - ніяк!
Ти у цьому світі - випадковий чувак,
Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!
Заржавілим людям не поможеш ніяк,
Зрозумій, добряк: пізно, вже - ніяк!

Він дивився очима дитини, як гасне навколо цей світ.
Він хотів шоби це зупинилось, та крім нього ніхто не хотів.
Ти у цьому світі - випадковий чувак,
Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!
Заржавілим людям не поможеш ніяк,
Зрозумій, добряк: пізно, вже - ніяк!
Ти у цьому світі - випадковий чувак,
Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!
Заржавілим людям не поможеш ніяк,
Зрозумій, добряк: пізно, вже - ніяк!