Які гарні вірші!Приєднуюсь до хлопців з своєю подякою і схиляю голову перед талантом Вашого батька.Це ж про нас,про всих.Мимоволі думаєш про вічне...З повагою Анатолій.

Дякую за можливість отримати задоволення від гарних слів.Ми таки,українці,є талановитий народ і неповторний,здібний і музикальний !Народ,який живе словом і піснею.

Я впевнений що з цих чудових віршів хтось таки зробить чудовий музичний твір.

Дійсно чудові вірші! Дай Бог міцного здоров'я Віктору Павловичу!

Олеже,я дуже дякую,що згадав мого тата,обов"язково покажу йому твій комент.

Друзі, а якщо вірш "Єднаймося, брати" покласти на мелодію пісні Г. Баже "За тих", ніби не погано виходить...

Варто спробувати.

Шановне товариство! Знову "заливаю" на сайт твір свого батька. Така собі байка про весільних лабухів.

                                                                                               Присвячується музикантам-

                                                                                              Тим, що вже пішли,

                                                                                              Тим, що є,

                                                                                                І тим, що прийдуть.

                                Йшли музики із весілля

                                Пізньою порою.

                                 Вже кінчалася неділя

                                Десь там за горою.

                                Ще дві-три п’яненькі пісні

                                По селу блукали -

                                Гості, як буває, пізні

                                Норму допивали.

                                А музики йшли полями,

                                Пленталися трохи,

                                Лоскотали твердь ногами

                                І…без замороки.

                                Ось і ліс. Пеньок ледь видно,

                                Місяць, мов та свічка,

                                А за лісом оксамитна,

                                Напівхвора річка.

                                Не змовляючись припнялись

                                До пенька, як коні,

                                Біля нього повсідались

                                Й чухають долоні.

                                - Де ж та чарка <<на дорогу>>,

                                 Що музикам дали?

                                 Бо вже тяжко йти, на ноги

                                 Вже поприставали.

                              ‘’ Пів підошви ’’ короваю

                                 Хлопці витягають,

                                Сигарети, хто ще має,

                                На пеньок вкладають.

                                Все, узгоджено, все гарно,

                                Роками набуто,

                                Хоч у лісі ніч примарна

                                Й перевертня чути,

                                 Хлопцям це - до… Вибачайте, -

                                 Нині див немає,

 Краще чарку наливайте,

 Най той страх сконає!

 І які там дім та жінка,

 І яка робота,

 Хоч і звурджена печінка -

 Це її турбота.

 Йде по колу півчарчини,

 Кусень короваю,

 І похухкують мужчини,

 Як ковток приймають.

 Всі моргають до Миколи:

 Розкажи щось, друже…

 Люблять, як Микола полем

 Побрехеньки плужить.

 Про дівок, про жарти гречні,

 Про любовні кпини,

 Про, при чарочці доречні,

 Вже минулі днини,

 Про оспіване Поділля -

 Наш куточок раю,

 Про музик, що на весіллях

 Серце звеселяють

Треться в лісі тьма патлата,

Суне гать безлика…

Є музикам що згадати,

Бо на те й музики.

 І Микола посміхнувся

 В слухачів підкову,

 Недопалком затягнувся

 І… почав розмову.

Догравали ми «боярську», -

Згадує Микола, -

А було це в Луці - Згарській,

Десь там біля школи.

На боярському весіллі

Вже й діди казяться.

Може, так лиш на Поділлі

Люди веселяться.

Жінка – «женихом» убралась,

Дядько –під фатою.

В жениха щось теліпалось

Разом з припиндою.

Гурт «циганів» всіх лякає,

Вверх злітає гілля…

Отаке лише буває

В третій день весілля.

З нами Вітьо грав. «Очкарик».

Вже його немає…

Добрий, хвацький був дударик

Хай там спочиває.

Завжди йшов з трубою в коло

Ото був музика!

Гарцювали всі навколо,

Навіть і каліки.

А ще був глухий Гервасій,

Бив на барабані,

Кум його Зелений Вася

Вутлив на баяні.

Вітьо наш привіз зі Львова

Пісню з вихилясом.

Аж спинялися корови,

Як співав він басом.

Ой гоп, гопацульки,

Дують хлопці у свистульки.

Соловейками свистять –

Витинають для дівчат.

А дівчата си стидають,

Гарні буси надівають,

Вибігають босі в сад –

Соловейкам дати лад.

Ой гоп, гопацульки,

Розпахнілися марульки.

Там, де зрізаний горіх,

Чути мову, чути сміх.

А дівчата си стидають,

Як повелося, моргають,

Бо така планида їх –

Хлопців зводити на гріх!

      *        *        *

Закурив Микола « Ватру»,

Дим кільцем пускає,

Наливає краплю в кварту,

Хвильку замовкає.

Хлопці вуха розпустили,

Люблять, як Микола

Хоч і бреше, а всі жили

Скручує у коло.

Та й, скажімо, всі музики

Трохи фантазують,

І по-доброму, без пихи

Із життя глузують.

І продовжує Микола

Байку півправдиву,

Що си стало із оркестром

В ніч оту врочливу.

     *      *        *

- От весілля йде до схилу,

Як вже говорилось,

І не їлось, і не пилось.

Але ще сиділось.

Барабана зняв Гервасій,

Хлопці труби склали,

Десь вже північ була в часі,

А чи ми то знали?

Вам не треба те казати,

Знаєте гарненько,

Як боярську свадьбу грати,

А ще веселенько.

В голові солдатів рота,

В грудях б’ють куранти…

Отака наша робота,

Друзі – музиканти.

Одним словом, все зібрали

І розрахувались,

Як годиться, чарку взяли

Й до хатів здійнялись.

Вийшли цугом до «монаха»,

Темінь – в око стрельни.

Вітьо, жаль нам, бідолаха

Йде, мов по пательні.

Зняв із лоба окуляри,

Все одно не баче,

Чи у гору, чи до яру,

Не іде, а скаче.

Музиканти поруч Вітьо

Легенько ступають,

Як зайде в болото, миттю

На сухе штовхають.

За «монахом» зруб глухенький

З літами щезає,

Люди в нім тугі опеньки

Восени збирають.

Йдем і йдем. Вже притомились,

І собак не чути,

Ще й зірки кудись поділись

У якісь закути.

Блуд напав на всіх раптово,

Де ми є? Не знаєм.

Заціпило всіх на слово,

Руками махаєм.

Вася, Вітьо і Гервасій

Вже й кричати хочуть,

Ніби привиди чумазі

Їм роти лоскочуть…

У всесвітній цій мороці –

Я аж сам злякався,

З гаті чорної… в сорочці

Десь мужчина взявся!

Музиканти не з лякливих,

Все ж оторопіли –

Білий дядько, одяг білий

І обличчя біле!

- Ви, музики, гарно йдете

Лугом – стороною.

Швидко барабана прете

Й труби під пахвою!

- МИ – з боярського весілля, -

Вітьо дядьку бає, -

Але ось отут засіли,

Ніби хтось тримає.

- Я шукав вас, музиканти,

По стодолах, зіллях…

Продасте свої таланти

На моє весілля?

А Гервасій з баламуту,

- Добре! Будем  грати!

У яку неділю дути?

Й давайте завдаток!

- Не в неділю, а ось зараз:

Вже чекають гості,

Молодяток файна пара –

У весільній млості!

Забирайте барабана

І пішли хутенько,

А грошей… кахляний жбанок

Наталую всенький…

Голова пуста, як корок, -

Дивина тай годі

Серед ночі, у вівторок

На весілля годять!!!

Я, Гервасій, Вітьо. Вася

Хоча і повільно,

Здогадались в однім часі –

Дядько божевільний!

Але хай собі радіє,

Як купець товаром…

Нам вже легше. Розумієм,

Що то є не чари.

Переморгуєм очима: -

То ведіть до хати,

Перед вашими дверима

«На добридень» грати.

А собі плекаєм думку, -

Тільки б вийти з хащів –

Всунем дядьку чарку в руку,

І хай п’є ледащо.

Дядьку спереді, я другий,

Хлопці всі за нами,

Йдем все тим же чорним лугом,

Чорними стежками.

З півгодини так кружляли.

Темінь – зга глибока,

І горбками ми петляли,

Над ярами боком.

Раптом… Трісь !!! І … світло, люди,

Весільні толоки,

Пофарбовані споруди

Низенькі й високі,

Плещуть гості у долоні,

Руки потискають,

• Зачекались, старі Коні, -

Так нас величають.

Я на Вітьо глянув збоку –

Ото вже коняка!

Важить він, як та сорока,

Та й і то не всяка.

Криємо від світла очі,

Диво – розум крає –

У вівторок, серед ночі

Весілля гуляє!

Що ж робити? Треба грати.

Інструменти взяли,

«Гопацульки» перші такти

Легенько заграли.

Гості з крісел повскакали,

З криком веселяться,

Як колись попи казали:

• Чортяки казяться!

Нам несуть горілку з медом

Повний штоф великий,

- Оце коні ті, що треба,

Оце то музики!

Одним словом, завертіли

Гості світом ніби,

Танцювали, гупотіли

На усі загліби,

Як ми файно, хлопці, грали

Мінори, мажори.

Ноти птахами злітали

У прихмарні хори.

А вже Вітьо так старався,

Ніби грав на сцені.

Де той дух у Вітьо брався?

Він же весь, як жменя!

Замовчав на мить Микола,

Потім далі в’яже:

- Граю і дивлюсь навколо  –

Все чудне й не наше.

Молодий і наречена

Веретою вкриті,

На столі кабан печений

Лежить у кориті.

І пляшки якісь ще древні,

Різнокольорові.

Й рухи у гостей не певні,

Слабі – не здорові.

Золоті дають монети,

Не питають здачі…

У дворі стоїть карета –

Ще таку не бачив.

Вже в кишенях повно грошей –

Золото сіяє,

Чи те золото хороше,

 Дідько його знає.

Поки «другий стіл» бенкетів

«Гаряче» давали,

Ми, біля мазких штахетів,

Трохи спочивали.

Вітьо каже: - Я так бачу-

Гості не тутешні,

Лиця в них якісь собачі,

Замість пальців – клешні…

А Гервасій: - Що ж то з нами?

Хоч я п’яний трішки,

Але у одної «дами»

Я побачив ріжки!

Розмовляючи спочили…

Гості вже виходять.

Треба братися за діло –

Нас для того й годять.

І ось тут зависли чари

Над усім весіллям,

Так звисають в бурю хмари

Над зеленим зіллям.

Піднялась з землі карета

І… тремтить в повітрі

Ми тирличим  « карапета » -

Коліна нехитрі.

« Шарлая » рипіжим в труби,

Гупаєм ногами,

Певно, чути наші гули

Десь вже за горами.

А Васько, що на баяні,

Ледве вже не мліє.

Біля нього гості п’яні

Безстижо дуріють.

Мацають його за носа,

Гладять по мармизі,

Молодичка довгокоса

Вже й на Васю лізе.

Рвуть Гервасію сорочку

Так, ніби жартують.

В барабана б’ють, як в бочку,

В тарілки лупцюють.

І до мене суне зграя.

Скрегоче, лютує,

Баритона видирає,

Теж, ніби жартує.

Сильно Вітьо не чіпають

Дівки й молодиці,

До любові, певно, бачуть –

Вітьо не годиться.

Він же лупить «краков’яки»,

Щобись танцювали,

Музикантів ці чортяки,

Щоб не змордували.

Зрозумів, напевно, Вітьо –

Це біда на дворі

Грає – аж лягає вітер,

Хоч і добре хворий!...

А з карети руки лізуть –

Довгі, пазюристі

І хватають, мов залізом,

Дивних танцюристів.

Всіх в карету запихнули,

У якусь юдолю.

Двісті душ разом зіткнули

Одним зойком болю.

Із карети блискавиця

Вдарила нам в груди,

Тут ми впали на землицю –

Смерть, чи жарт, чи чудо?

      *      *       *

Аж під ранок довгожданий

Ми заворушились.

І чогось під барабаном

Вкупі опинились.

В голові гудять трембіти,

Ноги дерев’яні

Правди, хлопці, ніде діти –

Як чопи ще п’яні.

Озирнулися навколо…

• Нема що глядіти!

Де столи – травиця квола

І жовтенькі квіти.

Де сиділи «молодята»

Веретою вкриті –

Рута - м’ята вся прим’ята

І джмелі сердиті.

Ми за золотом в кишені –

Зарібок бо гарний!

Хоч трудились, як скажені,

Але і не марно.

Мацаєм кишені повні,

Сміємось, мов діти –

Маєм гроші свої кровні –

Є чому радіти!

А в кишенях тільки листя,

Корінці вербові…

А над нами небо чисте,

 і ми всі здорові.

Вітьо каже: - Добре теє,

Що не сталось гірше.

Ну, а гроші – то пустеє,

Золото тим більше.

Він радів за всіх, сміявся

Щиро, на всі груди…

Отаким він і зостався,

Отаким і буде.

Хоч його уже немає –

Відтрубивсь, небого.

Ще труба його десь грає,

Але вже без нього.

Як він там співав на людях:

• Гей, гоп, гопацульки…

Щось пече нівроку в грудях,

Ану, влийте, цуйки.

       *      *        *

І Микола випив чарку,

Мов сльози краплину,

Потім запалив цигарку

Так, як всі мужчини.

У долоні кіт шелеснув,

Застогнала птиця.

Над пеньочком перевеслом

Дим марудив лиця.

Місяць повний і великий

Плів свою розмову,

Сіяв сяйво на музиків

Й колисав діброву.     

                                              Віктор Вялих

                                                                                               Присвячується музикантам-

                                                                                              Тим, що вже пішли,

                                                                                              Тим, що є,

                                                                                                І тим, що прийдуть.

                                Йшли музики із весілля

                                Пізньою порою.

                                 Вже кінчалася неділя

                                Десь там за горою.

                                Ще дві-три п’яненькі пісні

                                По селу блукали -

                                Гості, як буває, пізні

                                Норму допивали.

                                А музики йшли полями,

                                Пленталися трохи,

                                Лоскотали твердь ногами

                                І…без замороки.

                                Ось і ліс. Пеньок ледь видно,

                                Місяць, мов та свічка,

                                А за лісом оксамитна,

                                Напівхвора річка.

                                Не змовляючись прийнялись

                                До пенька, як коні,

                                Біля нього повсідались

                                Й чухають долоні.

                                - Де ж та чарка <<на дорогу>>,

                                 Що музикам дали?

                                 Бо вже тяжко йти, на ноги

                                 Вже поприставали.

                              ‘’ Пів підошви ’’ короваю

                                 Хлопці витягають,

                                Сигарети, хто ще має,

                                На пеньок вкладають.

                                Все, узгоджено, все гарно,

                                Роками набуто,

                                Хоч у лісі ніч примарна

                                Й перевертня чути,

                                 Хлопцям це - до… Вибачайте, -

                                 Нині див немає,

 Краще чарку наливайте,

 Най той страх сконає!

 І які там дім та жінка,

 І яка робота,

 Хоч і звурджена печінка -

 Це її турбота.

 Йде по колу півчарчини,

 Кусень короваю,

 І похухкують мужчини,

 Як ковток приймають.

 Всі моргають до Миколи:

 Розкажи щось, друже…

 Люблять, як Микола полем

 Побрехеньки плужить.

 Про дівок, про жарти гречні,

 Про любовні кпини,

 Про, при чарочці доречні,

 Вже минулі днини,

 Про оспіване Поділля -

 Наш куточок раю,

 Про музик, що на весіллях

 Серце звеселяють

Треться в лісі тьма патлата,

Суне гать безлика…

Є музикам що згадати,

Бо на те й музики.

 І Микола посміхнувся

 В слухачів підкову,

 Недопалком затягнувся

 І… почав розмову.

Догравали ми «боярську», -

Згадує Микола, -

А було це в Луці - Згарській,

Десь там біля школи.

На боярському весіллі

Вже й діди казяться.

Може, так лиш на Поділлі

Люди веселяться.

Жінка – «женихом» убралась,

Дядько –під фатою.

В жениха щось теліпалось

Разом з припиндою.

Гурт «циганів» всіх лякає,

Вверх злітає гілля…

Отаке лише буває

В третій день весілля.

З нами Вітьо грав. «Очкарик».

Вже його немає…

Добрий, хвацький був дударик

Хай там спочиває.

Завжди йшов з трубою в коло

Ото був музика!

Гарцювали всі навколо,

Навіть і каліки.

А ще був глухий Гервасій,

Бив на барабані,

Кум його Зелений Вася

Вутлив на баяні.

Вітьо наш привіз зі Львова

Пісню з вихилясом.

Аж спинялися корови,

Як співав він басом.

Ой гоп, гопацульки,

Дують хлопці у свистульки.

Соловейками свистять –

Витинають для дівчат.

А дівчата си стидають,

Гарні буси надівають,

Вибігають босі в сад –

Соловейкам дати лад.

Ой гоп, гопацульки,

Розпахнілися марульки.

Там, де зрізаний горіх,

Чути мову, чути сміх.

А дівчата си стидають,

Як повелося, моргають,

Бо така планида їх –

Хлопців зводити на гріх!

      *        *        *

Закурив Микола « Ватру»,

Дим кільцем пускає,

Наливає краплю в кварту,

Хвильку замовкає.

Хлопці вуха розпустили,

Люблять, як Микола

Хоч і бреше, а всі жили

Скручує у коло.

Та й, скажімо, всі музики

Трохи фантазують,

І по-доброму, без пихи

Із життя глузують.

І продовжує Микола

Байку півправдиву,

Що си стало із оркестром

В ніч оту врочливу.

     *      *        *

- От весілля йде до схилу,

Як вже говорилось,

І не їлось, і не пилось.

Але ще сиділось.

Барабана зняв Гервасій,

Хлопці труби склали,

Десь вже північ була в часі,

А чи ми то знали?

Вам не треба те казати,

Знаєте гарненько,

Як боярську свадьбу грати,

А ще веселенько.

В голові солдатів рота,

В грудях б’ють куранти…

Отака наша робота,

Друзі – музиканти.

Одним словом, все зібрали

І розрахувались,

Як годиться, чарку взяли

Й до хатів здійнялись.

Вийшли цугом до «монаха»,

Темінь – в око стрельни.

Вітьо, жаль нам, бідолаха

Йде, мов по пательні.

Зняв із лоба окуляри,

Все одно не баче,

Чи у гору, чи до яру,

Не іде, а скаче.

Музиканти поруч Вітьо

Легенько ступають,

Як зайде в болото, миттю

На сухе штовхають.

За «монахом» зруб глухенький

З літами щезає,

Люди в нім тугі опеньки

Восени збирають.

Йдем і йдем. Вже притомились,

І собак не чути,

Ще й зірки кудись поділись

У якісь закути.

Блуд напав на всіх раптово,

Де ми є? Не знаєм.

Заціпило всіх на слово,

Руками махаєм.

Вася, Вітьо і Гервасій

Вже й кричати хочуть,

Ніби привиди чумазі

Їм роти лоскочуть…

У всесвітній цій мороці –

Я аж сам злякався,

З гаті чорної… в сорочці

Десь мужчина взявся!

Музиканти не з лякливих,

Все ж оторопіли –

Білий дядько, одяг білий

І обличчя біле!

- Ви, музики, гарно йдете

Лугом – стороною.

Швидко барабана прете

Й труби під пахвою!

- МИ – з боярського весілля, -

Вітьо дядьку бає, -

Але ось отут засіли,

Ніби хтось тримає.

- Я шукав вас, музиканти,

По стодолах, зіллях…

Продасте свої таланти

На моє весілля?

А Гервасій з баламуту,

- Добре! Будем  грати!

У яку неділю дути?

Й давайте завдаток!

- Не в неділю, а ось зараз:

Вже чекають гості,

Молодяток файна пара –

У весільній млості!

Забирайте барабана

І пішли хутенько,

А грошей… кахляний жбанок

Наталую всенький…

Голова пуста, як корок, -

Дивина тай годі

Серед ночі, у вівторок

На весілля годять!!!

Я, Гервасій, Вітьо. Вася

Хоча і повільно,

Здогадались в однім часі –

Дядько божевільний!

Але хай собі радіє,

Як купець товаром…

Нам вже легше. Розумієм,

Що то є не чари.

Переморгуєм очима: -

То ведіть до хати,

Перед вашими дверима

«На добридень» грати.

А собі плекаєм думку, -

Тільки б вийти з хащів –

Всунем дядьку чарку в руку,

І хай п’є ледащо.

Дядьку спереді, я другий,

Хлопці всі за нами,

Йдем все тим же чорним лугом,

Чорними стежками.

З півгодини так кружляли.

Темінь – зга глибока,

І горбками ми петляли,

Над ярами боком.

Раптом… Трісь !!! І … світло, люди,

Весільні толоки,

Пофарбовані споруди

Низенькі й високі,

Плещуть гості у долоні,

Руки потискають,

• Зачекались, старі Коні, -

Так нас величають.

Я на Вітьо глянув збоку –

Ото вже коняка!

Важить він, як та сорока,

Та й і то не всяка.

Криємо від світла очі,

Диво – розум крає –

У вівторок, серед ночі

Весілля гуляє!

Що ж робити? Треба грати.

Інструменти взяли,

«Гопацульки» перші такти

Легенько заграли.

Гості з крісел повскакали,

З криком веселяться,

Як колись попи казали:

• Чортяки казяться!

Нам несуть горілку з медом

Повний штоф великий,

- Оце коні ті, що треба,

Оце то музики!

Одним словом, завертіли

Гості світом ніби,

Танцювали, гупотіли

На усі загліби,

Як ми файно, хлопці, грали

Мінори, мажори.

Ноти птахами злітали

У прихмарні хори.

А вже Вітьо так старався,

Ніби грав на сцені.

Де той дух у Вітьо брався?

Він же весь, як жменя!

Замовчав на мить Микола,

Потім далі в’яже:

- Граю і дивлюсь навколо  –

Все чудне й не наше.

Молодий і наречена

Веретою вкриті,

На столі кабан печений

Лежить у кориті.

І пляшки якісь ще древні,

Різнокольорові.

Й рухи у гостей не певні,

Слабі – не здорові.

Золоті дають монети,

Не питають здачі…

У дворі стоїть карета –

Ще таку не бачив.

Вже в кишенях повно грошей –

Золото сіяє,

Чи те золото хороше,

 Дідько його знає.

Поки «другий стіл» бенкетів

«Гаряче» давали,

Ми, біля мазких штахетів,

Трохи спочивали.

Вітьо каже: - Я так бачу-

Гості не тутешні,

Лиця в них якісь собачі,

Замість пальців – клешні…

А Гервасій: - Що ж то з нами?

Хоч я п’яний трішки,

Але у одної «дами»

Я побачив ріжки!

Розмовляючи спочили…

Гості вже виходять.

Треба братися за діло –

Нас для того й годять.

І ось тут зависли чари

Над усім весіллям,

Так звисають в бурю хмари

Над зеленим зіллям.

Піднялась з землі карета

І… тремтить в повітрі

Ми тирличим  « карапета » -

Коліна нехитрі.

« Шарлая » рипіжим в труби,

Гупаєм ногами,

Певно, чути наші гули

Десь вже за горами.

А Васько, що на баяні,

Ледве вже не мліє.

Біля нього гості п’яні

Безстижо дуріють.

Мацають його за носа,

Гладять по мармизі,

Молодичка довгокоса

Вже й на Васю лізе.

Рвуть Гервасію сорочку

Так, ніби жартують.

В барабана б’ють, як в бочку,

В тарілки лупцюють.

І до мене суне зграя.

Скрегоче, лютує,

Баритона видирає,

Теж, ніби жартує.

Сильно Вітьо не чіпають

Дівки й молодиці,

До любові, певно, бачуть –

Вітьо не годиться.

Він же лупить «краков’яки»,

Щобись танцювали,

Музикантів ці чортяки,

Щоб не змордували.

Зрозумів, напевно, Вітьо –

Це біда на дворі

Грає – аж лягає вітер,

Хоч і добре хворий!...

А з карети руки лізуть –

Довгі, пазюристі

І хватають, мов залізом,

Дивних танцюристів.

Всіх в карету запихнули,

У якусь юдолю.

Двісті душ разом зіткнули

Одним зойком болю.

Із карети блискавиця

Вдарила нам в груди,

Тут ми впали на землицю –

Смерть, чи жарт, чи чудо?

      *      *       *

Аж під ранок довгожданий

Ми заворушились.

І чогось під барабаном

Вкупі опинились.

В голові гудять трембіти,

Ноги дерев’яні

Правди, хлопці, ніде діти –

Як чопи ще п’яні.

Озирнулися навколо…

• Нема що глядіти!

Де столи – травиця квола

І жовтенькі квіти.

Де сиділи «молодята»

Веретою вкриті –

Рута - м’ята вся прим’ята

І джмелі сердиті.

Ми за золотом в кишені –

Зарібок бо гарний!

Хоч трудились, як скажені,

Але і не марно.

Мацаєм кишені повні,

Сміємось, мов діти –

Маєм гроші свої кровні –

Є чому радіти!

А в кишенях тільки листя,

Корінці вербові…

А над нами небо чисте,

 і ми всі здорові.

Вітьо каже: - Добре теє,

Що не сталось гірше.

Ну, а гроші – то пустеє,

Золото тим більше.

Він радів за всіх, сміявся

Щиро, на всі груди…

Отаким він і зостався,

Отаким і буде.

Хоч його уже немає –

Відтрубивсь, небого.

Ще труба його десь грає,

Але вже без нього.

Як він там співав на людях:

• Гей, гоп, гопацульки…

Щось пече нівроку в грудях,

Ану, влийте, цуйки.

       *      *        *

І Микола випив чарку,

Мов сльози краплину,

Потім запалив цигарку

Так, як всі мужчини.

У долоні кіт шелеснув,

Застогнала птиця.

Над пеньочком перевеслом

Дим марудив лиця.

Місяць повний і великий

Плів свою розмову,

Сіяв сяйво на музиків

Й колисав діброву.     

                                              Віктор Вялих