Сонце кидає згори палючим промінням
І я прощаюсь з бетоном, я прощаюсь з камінням.
Я втікаю туди, куди дороги не знаю,
Я втікаю туди, де мене ніхто не чекає.
В обійми природи... Там, де мало народу,
Там, де чистая вода, недоторкана врода.
Там, де листя зелене, там, де трави духмяні,
Там, де зорі вночі, там, де зранку тумани.
Лісами, ярами гребу за грибами,
Гребу за грибами ярами, горбами.
У лісі блукаю, щось під ногами шукаю.
Що знаходжу – беру, що беру, те з’їдаю.
Озирнуся довкола, душа розіллється.
Відчуваю, як серце в грудях радісно б’ється.
Побіжу до води, пошукаю сліди
Людей, що до мене ходили сюди,
Де

Приспів:
Буча, буча, буча, чака, чака, чака!

Не знаючи броду я полізу у воду –
Запірну з головою в цю приємну прохолоду.
То раптом голосно крикну, то під водою зникну,
То бути без одягу над безоднею звикну.
Я лежу на піску і проміння по писку
Танцює, неначе під музику диско.
Я почервонію, зовсім не маючи сорому –
Завдячую цим лиш промінню прозорому.
А там за очеретом дівчата спочивають!
На них, як і на нас, зовсім одягу немає!
Та я та мої друзі на них уваги не звертаєм –
Себе від даремної спокуси ретельно зберігаєм.
І, соромно сказати, ми продовжуємо грати
Без усякого азарту в азартні ігри в карти.
А гормональні ігри ми попалимо в багатті.
Ми в гармонії з природою і цього нам достатньо
Там, де

Приспів

Добра тітонька Тетяна розбудила мене рано.
Я піднявся та зібрався прямувати до рибстану.
І хай з неба дощ закрапав я лякатися не стану,
Почалапаю потрохи – не цукровий, не розтану.
По дорозі трава, на траві тій роса.
Давно по тій траві не гуляла коса.
А я далі піду, в очерет-лободу...
Пошукаю, можливо, щось цікаве знайду.
Там Бабина гора, у тій горі – нора,
Малесенька, сухесенька, зручнесенька діра.
На тій горі обідаю, у тій норі вечеряю,
А люди ту нору називають печерою.

А як будемо вертати, будемо голосно співати –
Так, що луна тієї пісні піде по світу мандрувати.
Ця земля серця і душі наші напуває світлом,
Тож нам є чому радіти, бо ми землі цієї діти –
Діти

Приспів