А ще, зустрічав вище, що хлопці грали захід 4-6 годин, проходили і таке, але саме гірше було, коли ми грали в с. Тисів, Болехівського р-ну, то там ми змушені були ходити за столи 7 разів! То не  смішно, но казус)

Ще був випадок грали весілля в сільській школі, гості молодої сиділи окремо, гості молодого окремо і кухарок було дві!!! І нам, музикантам, носили їсти з двох кухонь, то ми тоді спожили по два борщі, дві бульби, дві відбивні і всьо по дві порції!)) А саме прикольне те, що  з того весілля в футлярі від аордеону ми привезли 8 фляжок горілки, 2 фляжки вина і одну коньяку!! Так багато носили! О такий прикол)

А ще: Було в когось таке, що стає якийсь пристарілий гість під саму колонку сантиметрів 30 від неї і кричить "хлопці скрутіть звук бо у вуха ріже"!!!???

Нам би на Вінничину по дві кухарки на одне весілля. А що до пригод і ситуацій, то їх було багато, але як кажуть - є що згадати, нема що дітям розказати.

Якось на весіллі попався сват який, за його словами, коли вчився ушколі то дуже гарно грав на бубані. І все ми не так йому граємо, то не так почали, то не так закінчили. Одним словом діло доходило до конфлікту. На щастя мому колезі Толі спав на думку один гарний заспокоюючий рецепт. Коли сіли за стіл, сват з карафкою (скляний аналог пластикової пляшки обємом 2л.) прийшов випити з музиками по 100 грам, Толя взяв кермо в свої руки - нам по трошки, сватові повну. Не встиг сват закусити як Толя побачив що на столі немає солі, сват втерся рукавом і побіг по сіль, потім по зелену цибульку, потім по свіжі огірочки, потім ще за чимось. Одним словом сват бігав без закуски разів шість чи сім, останній раз ми його бачили коли він йшов у напрямку хати. Зустрілись ми із сватом аж на другий день і претензій до нас у нього більше не було.

Маю дуже гарну пораду для "достоєвських". Каніфоль змолоти в прах. Коли тя достають, запропонуйте пивасика ( в горілці видко ) і добавте трішки того праху. Гефект великий - Гостя ср-чка як вітром здує. А нє то по черзі по 50.

це було років пятнадцять потому. грали в селі в шалаші було весілля, поруч піднавіс для музикантів... І от приїхали молодята після розписування, ми граєм зустрічний марш, батьки стоять в дверях з іконою піднятою щоб черезїї зайти до хати, і тут молоді ідуть не в хату, а підходять до нас, до музикантів і...  повільно кланяються низенько три рази нам. ми нічого не розуміючи дивимось один на одного і головами теж махаєм у відповідь, люди нічого не розуміють... Словом, там був сват - прикаліст ще той, от він і сказав(думаючи що пожартував) що треба перш ніж зайти до хати треба підійти і три рази вклонитися музикантам. потім сміху було коли все зясувалось. 

Пам’ятаю першу халтуру. Грали ми на околиці Червонограду на подвір’ї, апарат виставляли в гаражі. Помітили, що нема розетки поблизу. Виходить шеф-кухар, питаю: "У вас тут 220 нема?" Відповідь усіх нас поставила на коліна: "Хлопці, момент, зараз цілу півлітру принесу, ще й закуску" :-)

На весіллі два дядка поглядаючи на саксофоніста, що грав на саксофоні сопрано полемізують: -...То певне є сакс! - Та ти що!.. То є флєйка (малося на увазі флейта)! - Ти певно п'єний! То сакс!- Гнате!, - Та ні ж бо, то флєйка, бо блєшана і біла! 

Вирішили проконсольтуватися у саксофоніста: - Прошу пана  то є сакс, чи флєйка?.. -

Саксофоніст захотівши прикольнутися каже: - То флєйка! Тілько нової конструкції, бо треба дмухати вперед, жиби очі не окосіли! А називаєця вона клярник(тобто кларнет)-

- А чо вона, тобто кляник білий, а не чорний, як му ся належит?!!...-

- Бо на минулому весіллі я си так напив горівки, шо його впустив на землю, а те стерво впало в баюру, і з нього фарба воблізла!!!

Ми колись грали з двома гітарами (була ще басуха). З появою самограйки диско почав включати на Ямасі, відповідно басуха і ритм-машинка під час виконання цих пісень зайві. Басист "косити" не любив - ставив гітару і йшов "причащатись", а барабанщик (ритм-машинщик?) брав басуху і "косив", що грає. А є така штука, хто грає, той знає, що до прикладу в ля-мінорі після великого квадрату можна вертатись на ля-мінор, а можна йти на фа-мажор, ну а потім, традиційно, ре-мі. Ну а оскільки музика жива, то хтось іноді йшов на ля, хтось на фа, ну і доводилось мені ззаду командувати куди йдем. Ну от для прикола, під час диско ми любили підколювати барабанщика з басухою "Фа бери", і то по декілька раз. Одного разу підійшов вуйко: "Хлопці, та дайте йому позавуха, шо він фа не бере!!!"