Знаєш, Романе,  тут таки доречно згадати старий анекдот.

    Вчителька запитує  малого Владика, чому він напередодні не був в школі, на що він відповідає:

  - Я  допомагав татові водити корову до бика.

  - Ну а , що тато сам не міг ?  -Питає вчителька.

  -Ну,   та тато міг і сам ...   -Відповідає Владик, чухаючи потилицю:    але, бик таки краще...

2-ого травня працював на заміні в барі !Людей ще нема, лише один дядько взяв собі пиво, 100 грам..потім ще і ще...Я починаю грати,дядько підходить і робить мені замовлення, повторюю майже дослівно,"Це музичне вітання звучить для червоношкірих індіанців які живуть в резервуації, хлопці держіться, ми з вами..."Дівчата-офіціантки попадали з сміху! пісня була "Приходите в мой дом"

Я думаю шо такої  " БЛАГОДАТІ" як в нас ше ні в кого небуло. 2000 рік Граєм в с Гаї Льв. обл. Почалося з того шо ще до приїзду молодят заганяли корову з пасовиська, а прохід був між хатою і порталом як раз ледве в розмір тої корови!(мали ми ше тоді "обратки, мідікси і то всьо імно! ) І коли йшла корова то наш Петрусик клавішник ненароком (чи спеціально) стукнув по Алесіс ЕСЕРЦІ - по кнопці бас барабану, Висновок: корову загнали в стайню до сусіда! Ми весілля долабували вже без "обратки"! ПС . Потім чув шо та корова місяць боялася в стайню зайти!! Ото сі музика напевно наша запамітала тим газдам!

У Тернопільського Сірого є файна імпреза про українські весілля. Ну, там про бідне весілля. багате і весілля олігархів, де Сердючка грає на іоніці...Мій домисел:" Лабухи. Лабухи - окрема сторінка українського весілля. Їх ще часом називають негарним словом "музиканти". Лабухи приходять на весілля голодні, тверезі і без грошей. Повертаються з весілля ситі, п`яні, з повними кишенями бабла і ще й на ранок жаліються один одному: "Ше й, мля, не кожному вгодиш"...

Граємо весілля в селі з екзотичною назвою Сковородки, під Старокостянтиновом, Хмельниччина. В процесі гульок підрулюють добре врєзані місцеві кенти. "Пацани, а ви ""Prodigy" граєте? Парирую : "Брат, може тобі "Сепультуру" вказачити?". Обіжені хлопаки ретирувались під паркан - спостерігати за ногатими дружками. Після чергового прикладання до килішка настрій у мене значно покращився. На той час лабали польку. І тут, вичекавши вдалу паузу в польці, я додаю у мікрофон:"Magic people, voodoo people!!!". Місцева босота аж підстрибнула від несподіванки, а вже за три секунди рвали пупа разом з нами, бо вийшло вельми файно...

1987-й рік. Одна з моїх перших халтур. Лабав я тоді з командою у складі: клавіші - Олег "Корба" Корецький (с. Дермань), бас-гітара Олег "Шопен" Скоропляс (смт. Мізоч), (хай спочиває Олєжка!!!), соло-гітара - знаменитий Леонід "Леон" Репета (м. Рівне) і, сакс - Микола "Альфонс", "Коля-Америка" (прізвище забув) (м. Рівне) і на барабанах смалив Сашко зі Здовбиці (прізвище також невідоме). Команда звучала класно і грали ми без гризні в колективі, але любили пожартувати один над одним. Наприклад, Леон Репета на той час носив довге волосся і акуратну борідку з вусами. сашко і Микола були основні приколісти в команді. За столи ми старалися сідати не до молодих дівчат, а до стареньких бабусь. Бабці - то ше ті кадри!!! Отож Сашко і Микола бабцям наговарюють на Репету киваючи:"Бачте, жіночки, до чого перестройка довела. З нами по весіллях вже й батюшка грає". Ті хрестились і шепотіли "От, анцихрист, шоб ти спопелів, шоб з тебе пара вийшла...". Репета, зачувши неладне, кидав косяки на цих приколістів і обіцяв побити їм писки...

1987-й рік. Лабаєм халтуру в селі Чеська Борщівка, Здолбунівщина. Халтура наближається до логічної коди, але звідкись дзябл приніс "достоєвських". Один ледь мукає, а другий качає права, що ми "не те і не так грали". Барабанщик Сашко (зі Здовбиці) чемно перепитує у того гевала, чи чув він коли-небудь, "як тарілка по щелепі цокає" і пообіцяв, як почнемо мотузки змотувати - покаже... Замислені "достоєвські" (честь їм!!!) таки дочекались, поки ми почали змотуватись. Знову підходять і до Сашка :"Ну шо, чувак.....", і тому подібне. Сашко якраз скручував стойку до хета і не роздумуючи вперіжив першого по писку....другий вже тікав... Сашко, вдогоночку:"Чувак, чекай, я ж ше тарілки не насадив!!!".

Десь то недавно було, років чотири -три тому. Прибуваємо транспортом на весілля і починаємо вигружатись. Хтось з штабу управління весіллям оповістив, що "музиканти приїхали!!!". Мій колєга, Андрій "Гуцулка" на повному серйозі запевняє, що ми не музиканти, а гружчики, моляв, музиканти пізніше будуть... Лише, коли почали грати і співати, весільний батько, все ще сумніваючись, ще раз перепитав, де музиканти... Відповіддю була наша пауза, потім регіт, а потім його матюки і спільно випита з ним пляшка... Потім, при зустрічі, він весело називав нас "гружчиками"...

Літо, спека, мухи, оси. Приїхали на дворянське весілля, розложились, настроїлись, заграли марша. Газда заметушився несе горілку а з закуски лише миску пляцків. Вибачається, що ще не вспіли все приготувати, п"є "тверду сотку" і пішов. Ми перекусили сяк - так, граєм. Потім походняк. Прийшли з шлюбу газда далі тягне горілку і пляцки, знов п"є сотку і знов вибачається. Клавішникові вривається терпець і він видає фразу : " Вуйку - пляцки най оси їдять, ви кобасу несіть." Газда пішов, а коло нас забігали і позносили весь асортимент їди. Потім вияснилось, що газда хотів випити, а домашні йому не давали і він умудрився частувати нас пляцками і горівкою, бо їсти певно нехотів, лиш пити.